Розробки уроків з історії

Підготувала
вчитель історії та правознавства,
спеціаліст вищої категорії, старший вчитель
Андреєва Світлана Василівна

Учні сьомого класу мали чудову можливість опинитися у європейському середньовічному місті. Вони працювали у групах, розв'язували історичні задачі і проблемні завдання. 

Підготувала 

Андреєва С.В. 

вчитель історії і правознавства
спеціаліст вищої категорії

Урок з історії стародавнього світу, 6 клас

Тема: Повстання Спартака

Мета: підвести учнів до розуміння  причин повстання Спартака, причин поразки повстання рабів,

        познайомити учнів з героїчною постаттю  Спартака;

        формувати навички роботи учнів з ілюстраціями на уроках історії, розвивати навички учнів встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, самостійно аналізувати події, що вивчаються, робити висновки, правильно показувати на карті місця історичних подій,

        виховувати гуманне ставлення один до одного, несприйняття насильства.

Обладнання: карта «Стародавня Італія», атласи по історії стародавнього світу, ілюстрації, роздатковий матеріал, навчальний відеофільм «Стародавній Рим»,мультимедійна презентація.

Хід уроку.

1.            Організаційний момент.

2.            Актуалізація опорних знань.

   А). Дидактична гра «Чиста дошка».

         На дошці записані запитання для повторення, відповідаючи на них, учні витирають  записи. В результаті ми отримуємо чисту дошку.

    Б).Робота з історичною картою. Розгляньте обриси країн, які лежать перед вами. Спробуйте знайти зображення Італії.

          Покажіть на карті країну, яку ми вивчаємо.

          Покажіть столицю Італії.

          Покажіть, з якою країною Італія вела Пунічні війни.

          Чому вони так називались?

    В).Дидактична гра «Історичний зоопарк».

         Поясніть,як пов’язані з історією Стародавнього Риму  тварини, зображення яких розташовані на дошці:

  1. Вовчиця  (Статуя вовчиці встановлена в Римі тому, що, згідно з легендою, вона вигодувала братів Ромула і Рема — засновників Рима, яких цар Амулій наказав утопити.)

2. Гуси  (Під час нападу галлів на Рим гуси почули чужинців і голосним гелготом розбудили сплячих римлян. Звідси пішов вислів: «Гуси Рим врятували».)

3. Слони  (Білі слони карфагенського вождя Ганнібала були його головною бойовою силою у війні, особливо під час походу у 218 р. до н.е.)

4. Ворон (Так називалась одна з бойових машин римлян, за допомогою якої вони штурмували міста)

5. Змія  (У Стародавньому Римі змія була символом відновлення, одужання, оскільки щорічно змінювала шкіру. Змія була помічницею бога лікування Ескулап

3.       Вивчення нового матеріалу.

На березі річки Тібр, недалеко від Рима , вчені знайшли стародавні манускрипти. Вони були зім’яті , розірвані, обпалені вогнем. Спробуйте розібратись, що зображено на манускриптах.

Тема нашого уроку близько пов’язана з цим манускриптом. Але назвати тему уроку мені допоможе той, хто розгадає ребус, який лежить перед вами.

Тема нашого уроку-повстання Спартака.

Для уроку я приготувала презентацію, яку миз вами переглянемо

  Слайд № 1

З середини ІІІст до н.е. Рим веде активну завойовницьку політику. В результаті в Римській державі зявилась велика кількість дешевих рабів. Відірвані від своїх сімей, від Батьківщини, вони були дуже нещасні.

Про що вони могли мріяти?

Як раби могли боротись зі своїми господарями? (Втечі, непокора, знищення знарядь праці, повстання)

В 74 р. до н.е. почалось найбільше повстання рабів в стародавні часи. Воно тривало декілька років, в ньому прийняли участь десятки тисяч рабів.

Слайд № 2.

Народився Спартак у Фракії. Під час однієї з загарбницьких воєн його, пораненого, взяли в полон і продали одному з господарів гладіаторської школи.

Словникова робота: гладіатор, гладіолус.

У перекладі з латинського «гладіолус» означає «меч». Це назва пов'язана з давньою легендою про походження гладіолусів. Жорстокий римський полководець, взявши в полон воїнів-фракійців, зробив їх гладіаторами. Двом з них - Севту і Терезу, красеням-юнакам, друзям - він наказав битися один з одним на смерть, обіцяючи переможцю свободу і руку своєї дочки.

Але кривава битва не відбулася - юнаки не зрадили дружбу. Тоді розлючені римляни повбивали їх. На місці уткнутих гладіаторами в землю мечів розцвіли прекрасні гладіолуси. З тих пір ця квітка вважається символом дружби, вірності і пам'яті.

Спартак  був дуже сильною і сміливою людиною, тому його, як гладіатора вищого класу, переводять в число викладачів школи гладіаторів. Він почав підготовку до повстання.

Слайд № 3.

     

Перед початком бою Спартаку підвели найкращого коня, але він, витягнувши меч, вбив його, говорячи, що в разі успіху отримає кращих коней від ворогів, а в разі поразки йому не потрібен буде і свій.

Слайди № 4,5.

 Раби відігравали роль основної виробничої сили в усіх галузях господарства. В І ст. до н. е. в Італії налічувалося близько 12 млн. рабів при 10 млн. вільних. Раби поділялися на міських і сільськогосподарських. До міських відносились слуги, ремісники, вчителі, управителі, медики та інші і використовувалися в домашньому господарстві. Багато рабів працювало в ремісничих майстернях, рудниках, каменоломнях, але основна частина - в сільському господарстві. Міжнародним центром работоргівлі був Делос, там щодня продавали до 10 тис. рабів-іноземців.

Слайд № 6,7.

Слайд № 8.

     Спартак  разом із сімдесятьма гладіаторами утік зі школи гладіаторів, володарем якої був Лентул Батіат (місто Капуа) і розташувався табором на горі Везувій.

Взав в облогу рабів на Везувії, перекривши єдиний відомий спуск з гори. Таким чином Глабріо збирався почекати поки голод не змусить бунтівників здатися. Хоча рабам не вистачало військових навичок, війська Спартака проявили винахідливість у використанні наявних підручних матеріалів, а також у використанні незвичайної тактики в зіткненні з дисциплінованою римською армією. Опинившись в облозі люди Спартака виготовили канати та сходи з лози і дерев, що ростуть на схилах Везувію, і використовували їх для спуску по скелях з протилежного боку гори. Гладіатори обійшли підніжжя Везувію і знищили солдатів Глабріо.

Слайд № 9.

Римські війська були деморалізовані. Для того що б навести в них лад Красс скористався давнім римським звичаєм страти кожного десятого легіонера - децимації. Уцілілих солдатів Муммія вишикували і розбили на десятки, кожна десятка кидала жереб, і того, на кого він випадав, стратили його ж дев'ять товаришів.

Легіони Красса отримують серію перемог у результаті чого Спартак був змушений відступити на південь через Луканію до Мессіни, що розташовувалася біля протоки, яка розділяє Італію з Сицилією. Перебуваючи на півдні, Спартак домовився з кілікійськими піратами, які обіцяли перевезти бунтівників на Сицилію, де б вони змогли розпалити нові повстання рабів і зібрати підкріплення. Але пірати не змогли виконати свою обіцянку, так як їм перешкодили римські військові кораблі. Плутарх пише, що вони просто обдурили повсталих.

Через постійні зіткнення ресурси повстанської армії були майже вичерпані. У ситуації, що склалася, вождь повсталих рабів вважав, що перебуваючи в невигідних умовах треба уникати битви, але його військо вимагало йти на Красса. Спартаку довелося підкоритися - для вирішального бою з римськими військами були зібрані всі сили. Раби розуміли, що це був їхній останній бій тому бій був запеклим. Але незважаючи на всі зусилля вождя рабів у цій останній битві його армія була остаточно і повністю розгромлена, причому переважна більшість була вбита на полі бою.

Слайд № 10.

Слайд №11.

 

Подальша доля Спартака невідома. Римські історики віддають данину його особистій мужності в останній битві. Аппіан повідомляє, що Спартак "був поранений в стегно дротиком: опустившись на коліно та виставивши вперед щит, він відбивався від нападників, поки не впав разом з великим числом воїнів, які його оточили»

Слайд № 12.

Приблизно 6000 захоплених в полон рабів були розіп’яті вздовж Апієвої дороги від Капуї  до Риму Римський полководець Крас так і не віддав  наказ зняти тіла з хрестів. І, можливо, вони висіли на них роками, а можливо і десятиріччями.

4. Закріплення вивченого матеріалу.

А).Асоціативний кущ на тему Повстання Спартака.

Б). Дидактична гра «Знайди помилку на малюнку.

В). Побудувати логічний ланцюжок, який розкаже нам про хід повстання Спартака:

Похід армії рабів на північ Італії

Утворення табору біля підніжжя гори Везувій.

Змова гладіаторів.

Розгром загонів Спартака полководцем Красом.

Похід армії рабів на Сицилію.

4.    Оцінки  за урок.

5.    Домашнє завдання: написати міні-твір на тему: «Я-учасник повстання рабів»

Тема: Запорозька Січ - козацька  республіка.

Мета: ознайомити учнів з цікавими сторінками з історії запорізьких козаків, повторити матеріал про козацтво, який вивчався на уроках; розвивати творче уявлення в учнів, уміння працювати з різними джерелами, вміння аналізувати пізнавальні завдання; формувати інтерес до історії власного народу, виховувати у учнів розуміння унікальності історії своєї країни.

Обладнання: мультимедійна презентація, зображення козацьких клейнодів, історична карта ,

Хід заходу.

 Ми зібрались, щоб здійснити подорож у минуле , через Дніпрові  пороги, в південні степи України, де в 15 ст. поселились найсміливіші, найвідважніші люди, які не бажали миритись з феодальними утисками.  Вільні, озброєні люди, або __________.

Я запрошую вас переглянути відеокліп, який перенесе нас в часи козацтва, познайомить з козацьким маршем.

Відеозапис «Марш запорозьких козаків»

Тема нашої зустрічі - запорозьке козацтво. Ми перелистаємо сьогодні цікаві сторінки нашої історії і визначимо, хто з вас є найкращим знавцем історії запорізького козацтва.

«Січ – мати, от де треба помирати» - так говорили запорозькі козаки. Січ для козака – це і духовний центр степового вільного лицарства, і стольний град усього козацтва, і, нарешті, бойове товариство.

Перша сторінка. Географічна.

Уявіть собі широкий безмежний степ , ковил, свіжий вільний вітер хилить високі трави до землі. Після розпаду Золотої орди господарями Подніпров’я вважали себе татари. Їхня держава- Кримське ханство- розміщувалась на Кримському півострові. Звідти на українські землі вони здійснювали свої набіги . Землі тут були родючі та придатні для землеробства, але жити тут було небезпечно. Саме тут виникають перші укріплення, фортеці запорозьких козаків

Запитання.

Чому козаки називали себе січовиками?

Поясніть вислів «низове козацтво».

Чому козаки називали себе запорожцями?

Дніпровські пороги вважалися в Старому Світі одним з нерукотворних чудес світу. Більш грандіозної картини живої природи не існувало в Європі. Відомі історичні особи долали значні відстані і навмисне приїздили на Україну, щоби побачити неперевершене за своєю величністю видовище, яке неможливо забути.

 Найбільший і найстрашніший з усіх Дніпровських порогів був Ненаситець, або Порог-Дід. Назва порогу походить від його ненаситної вдачі поглинати човни разом з людьми, що наважились випробувати свою долю і пропливти вируючими водами. За числом людських жертв цей поріг справедливо нарікався ненаситним. Як наймогутніший і найгрізніший він вважався родоначальником усіх Дніпровських порогів. Його ревуча сила була неймовірною. Козаки казали: «Він так меле, що аж небо гримить! – що аж земля труситься.» Страшне ревіння, стогін і рокотання чулися здаля і заповнювали увесь простір довкола, жахаючи самим звуком неприборканої дикої стихії, що не вщухав споконвік і потрясав Дніпровські береги, йдучи відгомоном широкими степами.
Велич цього порога і його непоборна сила засвідчена численними могилами, що здіймалися на обох берегах, упокоївши сміливців, що наважилися кинути виклик стихії. Стрімка течія і віковічні скелі, що стриміли серед порога і обступали з обох берегів, робили його страшним і грізним. Однак не переводились відчайдухи, які долали на човнах та барках шалений поріг довжиною в два кілометри за чотири хвилини; а лісовий пліт (без людей) – за одну хвилину.
   Назва Дніпра – «Ревучий» – утвердилась в українській історіографії завдяки порогам, зокрема завдячуючи найвеличнішому з усіх Дніпровських порогів – ненаситному Порогу-Діду. До наших часів дійшли картини художників і описи письменників, що бачили це неперевершене диво, відправлене в небуття в часи розбудови Дніпрогесу (1927-1932).

Запитання.Скільки порогів було на Дніпрі?  

 

Січ-мати, а кого козаки називали батьком?

Сторінка  друга. Державна.

 

Запорізька Січ заклала підгрунтя майбутньої державності . Серед них: політичного устрою, (демократична християнська республіка), орган законодавчої влади (Козацька Рада), виконавчої влади(Кіш), судової системи. Збройні сили, символи держави, правові норми.

У Запорізької Січі була своя територія, що називалася Кіш. По полю розкидані курені, що нагадують окремі держави. Керували ними виборні кошові отамани, які обиралися Більшою радою «зі своїх же запорізьких козаків». Всі важливі питання вирішували разом на загальних зборах. Був і свій запас провізії, і кашовар. 

Були і свої символи-клейноди, або дорогоцінності.

Запитання

На дошці ви бачите зображення клейнодів. Покажіть каламар та пернач. Кому з козацької старшини вони належали?

Прийти на Січ міг кожний, але той, хто хотів тут оселитися, повинен був пройти своєрідний військовий іспит у досвідчених воїнів. Якщо той, що прийшов був слабким і непридатним до військової служби, його не приймали й відсилали назад додому.
Кожен християнин чоловічої статі, незалежно від свого соціального стану, міг приєднатися до козацького братства. Міг він і при бажанні покинути його. Але щоб козака прийняли на Січ, він повинен був: знати українську мову, мати православну віру, вміти володіти зброєю, бути неодруженим, дотримуватись традицій товариства та клятви вірності йому. Сімейні козаки могли мати своє господарство та сім’ю і проживати за межами Січі.
Прийом до Січі був простий: треба було сказати: «Вірую в Христа, у святу Трійцю» і перехреститися.

Коли козак приходив на січ, він отримував нове ім’я.Імена були цікаві, відображали особисті риси людини: Убийвовк, Сирота, Непийвода,  Тягнибіда, Трясило.

Я думаю, які прізвища ми могли б дати козакам з нашого класу. Нечитайло, Неписьменний, Незнаний, Влад  Мобільнийтелефон.

Заморочки з торбочки

1.     Новообраному кошовому отаману старі козаки висипали на голову жменю піску і обмазували болотом. Що цим вони хотіли сказати?

(Щоб не забував свого походження і вірно служив козацькому товариству, а також наголошувалось на тому, що козаки мають право на землю.)

2.     Кожний з новоприбулих на січ записувався до певного куреня. Йому давали нове прізвище. Для чого?

(Вважалося, що він пориває зі своїм минулим і починає нове, вільне життя.)

3.     Козацька піхота під час бою шикувалась у три шеренги. Для чого це було потрібно?

        (Перша-заряджала, друга- подавала, третя- стріляла)

4.     Були випадки, коли селяни тікали на Січ цілими селами. При цьому вони спалювали свої домівки. Як пояснити такі дії селян?

       ( Селяни робили так, щоб не було вороття: вони не хотіли знову ставати кріпаками.)

Фізкультхвилинка.

Козаки голосували,

Шапки догори кидали,

(руки піднімаємо вгору)

Кошового вибирали

Мудрого і сильного, (Руки до плеч)

Козаченька вільного.

(Руки на пояс і повороти)

Шапки високо летять, (руки вгору)

Хлопці голосно галдять.

 Ну а ми галдіть не будем,

Все, що знаєм, не забудем.

(Руки опускаєм)

Сторінка  третя . Господарча.

Завдання :  назвіть головні ремесла і промисли козаків, використовуючи підказки - глиняний горщик, мед, тканина, сіль, сорочка, залізні вироби, стілець, ювелірний  виріб.(Гончар, бджоляр, ткач, чумак, швець, коваль, столяр, ювелір).

Сторінка четверта. Войовнича.

Розповідь учителя. Козак використовував одночасно як стрілецьку, так і холодну зброю. Щодо першої, то домінували рушниці, види яких змінювалися залежно від їх технічного розвитку - ручниці, аркебузи, мушкети, яничарки тощо. Часто застосовували гаківниці, а в кінноті - ще й пістолі. З-посеред луків козацтво надавало перевагу турецькому типу. В холодній зброї домінували шабля, спис і бойова коса, хоча були поширені й ножі, кинджали, келепи, аркани, перначі, булави тощо. Останні, окрім практичного застосування, виконували ще й роль символу влади .Найпоширенішим способом забезпечення зброєю були купівля і захоплення у ворога.

Кіннота

Піхота. Галас, табір.

Артилерія. В артилерії використовувалися залізні, бронзові та мідні гармати, зазвичай малих калібрів, а також, імовірно, мортири і гаубиці.

Флот. Чайка, швидко.

Розвідка Фігури , високі палі, діжка зі смолою

Підводний флот

Окрім зброї, сили і вміння гарно битися, козаки мали ще одну значну перевагу – кмітливість та хитрість. Практично завжди їм вдавалось непомітно підкрастися до ворога та застати його зненацька. Звичайно це додавало шансів здобути перемогу.

 Згадаймо і про оригінальний човен, який козаки використовували для військових походів. Як би дивно це не звучало, але його можна назвати «прабатьком» сучасних підводних човнів. Він складався з двох днищ, між якими розміщували вантаж аби занурити судно у воду. Так козаки непомітно підпливали до ворогів. Перед початком наступу вантаж викидався, а судно раптово піднімалось на поверхню. Звичайно, це ставало несподіванкою для противника, адже ніхто не очікував, що запорозьке військо може з’явитись з морських глибин :) Для такого ж діла використовувались перевернуті чайки – славнозвісні човни козаків, котрі не боялись ні штормів, ні ворожих військових кораблів. Їх часто перевертали догори дном, аби непомітно підкрастися до ворога.

Козаки могли підкрастись до ворога , просуваючись по дну поодинці. Для цього вони брали важкий камінь, щоб не спливати і використовували річ, яка лежить у мене в чорному ящику. (Підказки: рослина, дихати, росте в річці,) Очерет.

 Сторінка п’ята. Смакота.

Для приготування їжі у кожному курені був кухар, якому допомагали кілька хлопчиків, що приносили йому воду й чистили казани після обіду. Цей кухар одержував два карбованці на рік від куреня і по п’ять копійок від кожного козака, який харчувався у курені.
Їжа була дуже проста. Обід складався з двох страв. Перша звалася “саламаха”, вона нагадувала кашу, приготовану з борошном, водою та сіллю. Друга мала назву “тетеря” і являла собою суміш борошна, крупи та проса. Вона була трохи рідша за саламаху, бо в неї додавали багато слабенького пива або рибної юшки. Провізію купували за гроші куреня. Згадані страви подавали у великих посудинах, які звалися ”ваганки”, але ніколи не вживали хліба. Козаки, які не задовольнялися звичайними стравами, а хотіли їсти м’ясо або рибу, купували їх за власні гроші у складку гуртом. 

На столі розташовані продукти. Виберіть ті продукти , які козаки не вживали в їжу. Поясніть, чому.

(Борошно, сіль, вода, картопля, помідори, буряк, морква, риба, м’ясо, кукурудза, крупа, пиво)

Крилатий вислів. Слайд №16.

Сторінка шоста . Гламурна. Слайд № 17

Чуприна - старовинна чоловіча зачіска у вигляді довгого пасма волосся на голеній голові (переважно у козаків); інколи її називали «хохол»

Існує декілька версій походження цієї назви. Мабуть, одна з найпоширеніших версій твердить, що слово "хохол" пішло від назви довгого пасма волосся – чуприни або чуба, яке залишали на голеній голові. Такі чуби носили відважні воїни ще за часів Київської Русі, а пізніше — козаки Запорізької Січі. Самі ж запорожці, зі властивим їм гумором, називали ті пасма оселедцями.

Не всім дозволялося носити чуприну, котра була своєрідною відзнакою лицарського стану. Причому варто зауважити, що чуприну (оселедець) просто так не можна було собі вистригти. Тільки після посвяти у козаки (після першого бою, першого морського походу та складних іспитів) дозволялося воїнові голити голову, залишаючи чуприну. Чуприни заборонялося носити джурам, селянам-втікачам, недосвідченим воякам, брехунам, боягузам, злодіям, ошуканцям. Позбавити чуприни козака вважалося найбільшою ганьбою. Про надзвичайно високий статус цієї зачіски у запорожців свідчить і суворо регламентований спосіб носіння чуприни, закрученої саме за ліве вухо.

„Чуприну неодмінно носили за лівим вухом, як усі відзнаки і нагороди -  шаблю, шпагу, ордени та ін. носять зліва, то й чуприну, як знак завзятого і відважного козака, слід також носити зліва".

    За легендою козак не дарма відрощував собі оселедець (чуб) - саме  за нього змилостивившийся  Господь все - таки витягне козака з пекельного полум'я. А ще козаки казали: «Як на війні загину – мене ангел понесе в небо за чуприну».

 Як не дивно, але чуби носили і литовці і поляки...

Сучасна мода теж не відмовляється від чуприни. Яскравий тому приклад-Олександр Усик.

Сторінка сьома. Звичаєва.

Війни й суворі умови життя виховували в українських козаках зневага до комфорту й розкоші, почуття товариства, братерства, мужність і стійкість - всі якості, які повинні бути в теперішнього воїна, готового в будь-яку хвилину на самопожертву. На Січі дотримувалися звичаїв, які передавалися від батька до сина, за чим уважно стежили старі козаки. Кожний із запорожців готовий був умерти за свою батьківщину.
   У великій шані в козаків перебувало побратимство. Кожен козак віддавав своє життя за волю родичів і побратимів. На знак побратимства вони мінялися хрестами з тіла, а все інше було спільне. Вони дарували один одному коней, зброю. В боях билися поруч й рятували один одного або захищали своїм тілом. Побратимство надавало великої сили. Воно було однією з таємних причин їх непереможності.
Законів на Січі було мало, але були вони жорстокими. Злодійство на Січі вважалося безчестям для всього козацтва. У судах, під час покарань та страт запорозькі козаки користувалися не писаними законами, а стародавнім звичаєм, словесним правом та здоровим глуздом.

Найпопулярнішим з-поміж цих покарань та страт було биття злочинця кийками до смерті біля ганебного стовпа. До ганебного стовпа та кийків засуджувалися особи, які щось украли або приховали украдене, учинили побої, насильство, дезертирство. Ганебний стовп завжди стояв на січовому майдані поблизу січової дзвіниці; біля нього завжди стояла в‘язанка сухих дубових кийків з головками, такими, як бійки на ціпах для молотьби хліба. Якщо котрийсь з козаків украв щось, хай навіть дрібничку, в іншого козака, у самій Січі або поза нею, і його спіймають на цьому, то його приводили січовий майдан, до ганебного стовпа, і за звичаєм тримали там протягом трьох днів, а іноді навіть більше, доти, поки він не заплатить гроші за вкрадену річ.

Козак, який убив іншого козака, лягав на труну вбитого, і його ховали живого, відповідно до принципу, за яким усі козаки є брати, що повинні жити разом, не діючи шкоди один одному.
Дуже суворо карали тих, хто продавав що-небудь дорожче за визначену ціну. Кошовий або отамани дозволяли козакам пограбувати винного.
В запорожців курені стоять завжди відчинені. Будь-який мандрівник чи перехожий може туди зайти і з’їсти все, що він знайде їстівного, якщо навіть нікого немає вдома. Йому навіть ніхто не дорікне, як він усе з’їсть, але він не може нічого забрати з собою, якщо не хоче наразитися на суворе покарання, бо існує священний принцип недоторканності будь-якої речі, що знаходиться в курені.

З цього принципу, якого вони ретельно дотримуються, випливає обов’язок для того, хто знайде яку-небудь річ на Січі, прив’язати свою знахідку до високого стовпа й лишити її там протягом трьох днів, після того, якщо не з’явиться її власник, він може вважати її своєю.

Хто ж такі козаки-характерники?

Слово “Характерники” походить від сильного характеру, від міцної волі, що могла зрушити гори.Це магічна сила від народження, що надавала людині особливих, дуже часто надприродніх умінь та сил. Характерники не мерзли у зиму, ходячи босими по снігу; могли перебувати під водою годинами; кажуть, що їх не брали кулі, і вони могли проходити крізь стіни.

 «їх ніколи не ховали попи, а ховали їх запорожці по-своєму». Як розповідають легенди, декотрим характерникам, забивали в груди кілок, щоб вони після смерті не вставали, от такі собі українські вурдалаки.

Слід згадати, що характерники зазвичай формувались у окремий невеличкий загін, що міг вщент розбити цілу армію супротивника. Здебільшого характерниками були деякі гетьмани та кошові – себто вищі ешалони козацтва. Найвідомішими характерниками були Петро Сагайдачний, Іван Сірко, Іван Богун, Максим Кривоніс, Северин Наливайко.

Дуже багато легенд ходять про уславленого кошовго отамана Івана Сірка. Кажуть, що козаки 5 років не ховали Сірка після його смерті, вони весь час возили його тіло із собою у походи і це дозволяло їм перемогти удвічі сильнішого ворога. Також відомо, що у мертвого Сірка відрізали руку та тримали її як талісман щастя.

Про запорозького кошового Григорія Сагайдачного говорили, що «його ні куля не брала, ні шабля не рубала. Він такий був, що із води виходив сухим, а з вогню мокрим. Він знав усі броди і чаклунські засоби. Одне слово, він був знаючим чоловіком».

На преший погляд складно у це повірити, бо зазвичай ми вважаємо, що на такі речі спроможні лише йоги, самураї, інші особливі люди, що живуть у Японії, Індії, Китаї і т.д. Та ми ніколи не задумувались, що і ми теж щось подібне уміємо.

Сторінка восьма. Сучасна.

Здається, не залишилось свідків тих буремних часів, але на острові Мала Хортиця росте дерево- старий дуб. Він є однією з туристичних визначних пам'яток Запоріжжя  - 700-річний дуб, який вважається ще і стародавнім дендропам'ятником первісних придніпровських дубових лісів. Починаючи з 1972 року, цей об'єкт належить до заповідних, а з 2010 року - є Національним деревом України. Щодо віку дуба думки фахівців розходяться - деякі вважають, що він цілком може бути на 100-200 років більше.

Всі, хто хоч коли-небудь бував біля дуба, можуть відзначити його вражаючі параметри. Стовбур в обхваті можуть утримати 6 дорослих осіб, його окружність становить 6,32 метра, висота досягає 36 метрів. У 1990 році дуб майже повністю засох, життєздатною залишилася одна тільки гілку. Фахівці нарікають на надзвичайно високий рівень ґрунтових вод в 1990 році і на блискавку, яка потрапила в дерево в 1996 році. Вже з 2002 року різні фахівці залучалися до природоохоронних заходів: були встановлені металеві щогли, що підтримують сухі гілки, проводиться зміцнення ґрунту, який почав просідати, деревину дуба обробляють консервантами.

Також існує чимало легенд, пов'язаних із Запорізьким дубом. Кажуть, що в 1648 році сам Богдан Хмельницький відпочивав в його тіні, а в 1675 році кошовий отаман Запорізької Січі Іван Сірко з іншими козаками саме під цим дубом написали лист, адресований турецькому султану. Ходить легенда і про те, що Тарас Шевченко в 1843 році читав написану ним поему «Катерина» під Запорізьким дубом. Під час Громадянської війни дуб хотіли знищити махновці, а під час Другої світової війни його хотів розпиляти Адольф Гітлер і вивезти до Німеччини як трофей і символу перемоги над слов'янським духом.

Істрія козацтва – це історія безконечних воєн. На жаль , сучасна Україна  теж змушена воювати за свою територіальну цілісність. Традиції козацтва живуть в нашому народі. Я пропоную прослухати пісню « Іхали козаки» у виконанні українського фолк-метал гурту «Тінь сонця»

Підведення підсумків , визначення переможця.